I Женевська конвенція про поліпшення долі поранених на полі бою

Женевська конвенція про поліпшення долі поранених на полі бою  — міжнародно-правовий документ, ухвалений 22 серпня 1864 року на міжнародній конференції, скликаній Федеральною радою Швейцарії на пропозицію Женевського (тепер Міжнародного) Комітету Червоного Хреста.

Документ передбачав недоторканість військових госпіталів, мед. персоналу і прав поранених, потрапивших в полон.

Саме завдяки зусиллям Червоного Хреста 12 держав прийняли і підписали конвенцію, до якої в 1907 році приєднались ще 37 країн. 

З часу підписання Першої Женевської конвенції бере початок сучасне положення Міжнародного права в питанні законів війни.

Важливі нововведення:

лікарі та медсестри не повинні вважатися учасниками бойових дій і не підлягають захопленню у полон;
заохочувалися дії мирного населення, спрямовані на допомогу пораненим;
гарантувався догляд за пораненими і хворими, незалежно від того, на чиєму боці вони воювали;
знак Червоного Хреста на білому полі повинен був означати, що там, де його встановлено, розташовані госпіталі та медперсонал, яким має бути забезпечений захист і піклування.