Міжнародне право прав людини (МППЛ)

Міжнародне право прав людини (МППЛ) – це сукупність договірних (конвенції, пакти) та звичаєвих норм, що зобов'язують держави поважати, захищати та забезпечувати невід'ємні права кожної людини.

Воно регулює відносини між державою та особою, діючи переважно у мирний час, на відміну від гуманітарного права, яке діє під час збройних конфліктів. 

Базується на принципі, що права людини належать кожному від народження, включаючи основоположні, такі як право на життя та заборона катувань. Реалізується через національні суди, регіональні системи (наприклад, Європейський суд з прав людини) та міжнародні органи (Рада ООН, комісар ООН, комітети ООН).

Держави, які підписали відповідні угоди в галузі захисту прав і свобод людини зобов'язані ратифікувати договори та приводити національне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів.

До Першої світової війни окремі питання прав людини (головним чином – прав релігійних меншин) включалися у двосторонні і багатосторонні договори.

Ряд договорів, присвячених окремим питанням прав людини, був прийнятий за участю Ліги Націй – Договори про меншини, а також діюча досі Конвенція про рабство і ряд конвенцій Міжнародної організації праці (заснованої при Лізі Націй).

У червні 1945 року було підписано Статут ООН, перша стаття якого оголосила здійснення міжнародного співробітництва «у заохоченні та розвитку поваги до прав людини» однією з цілей організації. 

Основоположним і первинним документом щодо захисту прав і свобод людини після другої світової війни стала загальна декларація прав людини, прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 1948 року. Вона не носить характер договірного документу як обов'язкового міжнародного права в галузі прав людини. В свою чергу, багато вчених-юристів посилаються на Загальну декларацію прав людини як на доказ звичаєвого міжнародного права.

Загальна декларація прав людини стала дуже потужною правовою базою для подальших міжнародних документів з захисту прав людини.

МППЛ базується на принципі, що права людини належать кожному від народження, включаючи основоположні, такі як право на життя та заборона катувань.

Міжнародне право прав людини тісно пов'язане з міжнародним гуманітарним правом. Обидва надають захист від тортур. Відрізняються тим, що регламентують різні відносини. Як правило, права людини регулюють відносини між державами та людьми в контексті мирного життя, в той час як гуманітарне право регулює дії воюючих держав, і тих учасників, з якими вони вступають у контакт.

МППЛ гарантує захист прав на тимчасово окупованих територіях та забезпечує захист громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав. 

На даний час не існує міжнародного суду, який би карав за порушення прав людини на відміну Міжнародного кримінального суду, який має юрисдикцію щодо таких злочинів як геноцид, воєнний злочин і злочин проти людяності.

Основні інституції, які рекомендують і зобов'язують держави виконувати ратифікаційні угоди щодо захисту прав і свобод людини: 

1. Європейський суд з прав людини
2. Рада ООН з прав людини
3. Комісар ООН з прав людини.

Існують також безліч конвенційних органів ООН (комітетів):

• Комітет з прав людини
• Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
• Комітет з ліквідації расової дискримінації
• Комітет з ліквідації дискримінації стосовно жінок
• Комітет проти катувань
• Комітет з прав дитини
• Комітет з прав інвалідів
• Комітет з насильницьких зникнень
• Комітет захисту прав трудящих мігрантів.

У Раді Європи:

• Комісар Ради Європи з прав людини
• Європейський суд з прав людини

Моніторингові механізми Ради Європи:

• Європейський комітет з соціальних прав
• Європейський комітет проти тортур
• Європейська комісія з боротьби проти расизму та нетерпимості
• Консультативний комітет Рамкової конвенції із захисту прав національних меншин
• Комітет експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин
• Група експертів з протидії торгівлі людьми (GRETA) та Комітет Сторін
• Керівний комітет з рівноправ’я жінок та чоловіків (CDEG)
• Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ)
• Бюро демократичних інституцій і прав людини (БДІПЛ)
• Верховний комісар ОБСЄ з національних меншин.

Міжнародні угоди, які регулюють захист прав і свобод людини:

• Загальна декларація прав людини;
• Декларація прав дитини;
• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права;
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права;
• Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;
• Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари;
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод;
• Конвенція про права дитини;
• Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;
• Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей;
• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
• Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах;
• Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії;
• Конвенція про права інвалідів;
• Факультативний протокол до Конвенції про права інвалідів;
• Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень;
• Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання;
• Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижує гідність, видів поводження та покарання;
• Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Автор статті: Марко Сивий