Міжнародний трибунал для колишньої Югославії

Міжнародний трибунал для колишньої Югославії (повна назва — Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року).

Створений Радою Безпеки ООН 25 травня 1993 року на основі резолюції № 827 Ради Безпеки ООН. Ініціатором резолюції виступила Франція.

Передумови 

У 1991 році республіки Югославії одна за одною почали заявляти про незалежність. Це не сподобалося Сербії. Її президент Слободан Мілошевич намагався зберегти контроль над колишніми частинами Югославії та застосовував силу, а також заохочував сербів у Боснії та Хорватії створювати «республіки». Це щось на кшталт методики, яку Путін застосував у Донецькій та Луганській областях. У Боснії і Герцеговині, Хорватії, а згодом і в Косові почалися надзвичайно жорстокі збройні конфлікти: для опонентів створювали концтабори, існували також табори, де тримали жінок для сексуальних утіх. У 1995 році у Сребрениці серби вбили 8 тисяч боснійських чоловіків і хлопців.

Перед трибуналом у Гаазі за ці злочини постали політичні та військові керівники республік колишньої Югославії — загалом 161 людина, 91 з яких були засуджені.

Їх визнали відповідальними за тяжкі порушення міжнародного гуманітарного права (грубе знехтування Женевських конвенцій 1949 року, порушення законів і звичаїв війни, геноцид і злочини проти людяності) на території колишньої Югославії в період з 1991. Трибунал розглядав такі серйозні злочини, як умисне вбивство, тортури, незаконне депортування і захоплення заручників. Передбачено судове переслідування за застосування отруйних речовин, безглузде руйнування міст або сіл, історичних пам'ятників.

Максимальне покарання, яке міг винести трибунал — довічне ув'язнення. Трибунал не мав права ухвалювати смертний вирок.

Саме в Гаазі вперше у світовій історії перед судом постав колишній президент — Слободан Мілошевич. Його у 2001 році таємно доставили в Гаагу, але він не дочекався вироку і у 2006-му помер у камері, де тримали обвинувачених.

У штаті трибуналу було близько 1200 співробітників з 77 країн. З квітня 2002 по січень 2005 суддею трибуналу ad litem був український юрист-міжнародник Володимир Василенко.

Процес тривав 25 років, останній вирок оголосили у 2017-му, а останні слухання апеляцій на вироки закінчилися лише у березні 2019 року.